Прокинся РОДе!

Лада Тара

Жила людина перша, світла,
Волосся русо-золоте,
Струнка статура, личко – квітка,
Душа – проміння весняне.

Їй у пригоді — всі рослини,
Тварини, риби і птахи,
Поля, ліси, джерельні води,
Небесні далі голубі.

Русяві вміло володіли
Знаннями Всесвіту завжди,
Духовне бачення розвили
Во славу Бога на Землі.

Чимало літ вже так минало,
Втішались люди навкруги
Щасливим ранком, днем багатим,
Затишним вечором в імлі.

Та раптом це щоденне свято
Розмило совісті краї,
Господь других створив маляток –
що міряли все по ціні.

Розмножилася та громада,
Рахуючи златі скарби,
Що місця вже їм стало мало,
Тож перших підкорять пішли.

Не зрозуміли ще русяві,
Що увірветься їм терпець,
Та й смирними рабами стали,
Поклавши совість в гаманець.

А другі хитро і завзято
В оману вводять цілий світ.
Примножують своє багатство
Уже десятки, сотні літ.

Вже підібгали ген під себе
Що там людей — материки,
Грошима думають за тебе,
Розповідаючи байки.

Враз розділили всіх на касти –
Так легше ними управлять.
Єзик на мови розірвали
Продумано – ні дать ні взять.

Історію переписали
“Так, тільки трішечки не так”,
А хто поправить? Тих, що знали
Назвали “відьма” чи “відьмак”.

Хто докопатися ще хоче
До істини життя-буття
Його неправдою оточать,
А працю кинуть в небуття.

Та скінчилася вже епоха
Півправди, хитрощів, гріхів.
Знання мов світло пролилося
Нащадкам з прадідів-дідів.

Хоч втрачено вже сил багато,
Людей поклали на війні,
Та поки є ще мати й батько,
Поняття древні і святі,
Допоки будуть жити АСИ
як Божі діти на Землі.

Прокинься РОДе, славний, правий!
Знання священні відроди!
В любові випести нащадків!
Закони предків поверни!

А Божий захист стане в поміч
Усім, хто вірує в любов,
Хто міряє життя на совість,
Хто прагне знань, добра, основ.