Опубліковано 25.06.2011 в 17:36
Не цінуємо, рідненькі,
Бо приходить все легенько –
І земля врожай дає,
І скарби у надрах є,
І ростуть талановиті,
Рідкісно-розумні діти.
І природа надиха
На безпечне майбуття.
То чому, такі багаті,
Не живем у благодаті?
Що ми робимо не так?
Може ми не знаєм як?
Дивно – тільки від’їджаєм
За кордон на пе-ем-же –
Все і всіх там поважаєм
Ніби яйця Фаберже.
Але в рідній Україні
Не зважаєм на закон,
Бо живем в країні «вільній»
І спокійний маєм сон.
Кожна тітка на базарі,
Чи п’яненький дядько в барі
У політиці – мастак –
Знають краще президентів
Що робити, де і як.
А в часи голосування,
Що в країні настають,
Обирають депутатів,
Що “локшину» роздають.
І гадають, що правитель
Прибере за них сміття,
Їх примирить із сусідом,
Подарує визнання.
Та й політики воюють:
Хто з них правий, а хто ні.
Замість мирних перемовин
Гострять шаблі у багні.
Красномовно, влучно може
Словом володіти всяк,
ЧУТИ ІНШОГО НЕ ХОЧЕ,
Ось тому живемо так…
В спілкуванні поважайте
Думку іншого завжди.
Людям більше довіряйте,
Побажайте, як собі.
Порадійте за сусіда,
Слово лагідне скажіть.
Буде в нас на краще зміна –
В серці лиш ЛЮБОВ несіть!
25.06.2011