Коли мудріші люди стануть,

То перестануть наступать

На вічні історичні граблі,

Тоді і буде благодать.

Коли навчаться відрізняти

Любов і правду від брехні,

По совісті, як вчили предки,

У шані заживуть вони.

А поки діє безвідмовно:

Клич «розділи і володій»,

То здавна нелюди активно

Народи кидають у бій.

Придумають їм побрехеньку,

Про різні нації людські.

Розкажуть так, що ворогами

постануть ріднії брати.

На біле скажуть,  що то чорне,

В літописи брехню внесуть.

А правду так сховають вміло,

що тільки Бог і знає суть.

Наприклад: індіанців мирних

зі світу божого звели.

Сказали їм: «У тебе, хлопче,

Є довгі коси, в інших – ні.

Це значить інша ти народність,

Твої брати – вже не брати.

У того хвостик є у косах,

А в тебе пірʼя на чолі.

А пірʼя – то ж куди крутіше,

Тому на світі жить тобі.

Ату на інших, гей, хвостаті!

Знесіть сусідів із землі!

А ви, пірʼясті, ви – найкращі,

Забудьте, що жили в сім’ї!».

Пішли сваритись індіанці,

Готові родича убить,

Аби колонізатор кращим

Назвав його маленький рід.

А тут зі стриженим волоссям  

Кричать брати: «Та як же так?

Та ми ж усі одна родина!

Чого нам з вами воювать?»

То поміж них знайдуть такого,

Хто не проллє за правду піт,

Хто вже забув любові слово,

Хто гроші цінить, а не рід.

Йому намистечко дешеве

І бите дзеркальце дадуть.

Якщо замало, то каное,

Або рушницю піднесуть.

Хвалити будуть мов святого,

Народ з ним гарно обдеруть.

А як він зробить враже діло,

Його ж тоді й ногою пнуть.

Так вже століттями ведеться:

Розділений народ в крові

На різних континентах рветься,

Довірившись отій брехні.

А біс кривавий все регоче :

“Чим більше крові тим ситніш!”, –

Розвалює нові народи,

Радіє новим жертвам біс.

Йому байдуже людське горе,

Чи житимуть вони, чи ні.

Йому дай гроші, владу, волю,

Щоб жирувати на землі.

Та людські сльози оділлються

Тій нечисті, що морить люд.

І праведним вогнем вернеться

Тій ненажері Божий суд.

А людство може уціліти,

Пошвидше зрозумівши те,

Хто тая вража нечистота,

Божа любов таких спасе.