Українцям.

Не цінуємо, рідненькі,

Бо приходить все легенько –

І земля врожай дає,

І скарби у надрах є,

 

І ростуть талановиті,

Рідкісно-розумні діти.

І природа надиха

На безпечне майбуття.

 

То чому, такі багаті,

Не живем у благодаті?

Що ми робимо не так?

Може ми не знаєм як?

 

Дивно – тільки від’їджаєм

За кордон на пе-ем-же —

Все і всіх там поважаєм

Ніби яйця Фаберже.

 

Але в рідній Україні

Не зважаєм на закон,

Бо живем в країні «вільній»

І спокійний маєм сон.

 

Кожна тітка на базарі,

Чи п’яненький дядько в барі

У політиці – мастак —

Знають краще президентів

Що робити, де і як.

 

А в часи голосування,

Що в країні настають,

Обирають депутатів,

Що «локшину» роздають.

 

І гадають, що правитель

Прибере за них сміття,

Їх примирить із сусідом,

Подарує визнання.

 

Та й політики воюють:

Хто з них правий, а хто ні.

Замість мирних перемовин

Гострять шаблі у багні.

 

Красномовно, влучно може

Словом володіти всяк,

ЧУТИ ІНШОГО НЕ ХОЧЕ,

Ось тому живемо так…

 

В спілкуванні поважайте

Думку іншого завжди.

Людям більше довіряйте,

Побажайте, як собі.

 

Порадійте за сусіда,

Слово лагідне скажіть.

Буде в нас на краще зміна —

В серці лиш ЛЮБОВ несіть!

25.06.2011