Хурделиця.

Восени морозним ранком промінь сонця пробудив

Величаву тишу лісу, мов дзвіночок продзвенів.

Злегка вітер потривожив сонні сосни угорі

Та ялинки, що вдяглися у зелені киптарі.

Враз прокинулась природа, сяє на гілках кришталь.

Дружно птахи сповіщають: « — Розпочнеться фестиваль!

Поспішає Хуртовина дати сольний свій концерт

І картину намалює, поле й ліс — її мольберт!»

Щойно всюди розлетілась ця важлива новина,  

Хуртовина налетіла, мов потужна бистрина.

Звірі й птахи за кущами поховалися малі,

А дерева у таночку підбадьорюють її.

У пухнасту, білу ковдру загортається село.

На печі в хатині котик ніс ховає у тепло.

Та Хурделиця намети насипає, знай собі,

В димарях свистить піснями ніби грає на трубі.

Вікна сріблом покриває мов казкові вітражі,

І малює у повітрі дивовижні міражі.

Завивала, гуркотіла, налякала всіх-усіх.

Раптом стихла… Я – на ґанок, а довкола – бііііілий сніг.

20.10.2017